Курс “Репортажна журналістика: погляд зсередини”/Андрій Сантарович

В інтернеті можна собі дозволити більше свободи

Інтернет безмежний, можна розбавити безкінечну кількість фотографій, youtube відео, карта…

В інтернеті можна і треба захоплюватися літературщиною.

  1. Підготовка (займає 50% часу всього репортажу).
  2. Дорога » 5%.
  3. Робота в полі 30%.
  4. Робота з текстом 10%.
  5. Редактура » 5%.

1) Знайти «місцевих журналістів» через соцмережі, вони знають більше і можуть розповісти подробиці → познайомити з місцевими активістами → історія.

2) Підняти архіви з преси в інтернеті (є архів «Дзеркало тижня» – забити слова в пошук).

3) Можна зробити декілька фото. Підвести читача до своїх відчуттів. Без зворотного зв’язку репортаж ніякий.

Спілкування з людьми! Може скластися хибна думка наперед (Київ, одяг, погляди, редакція).

Якщо не сподобаються твої погляди – тобі нічого не розкажуть.

Знайти підхід до співрозмовника, не ходити в натовпі з колегами з інших видань.

4) Писати не одразу, а на свіжу голову. Не лінуватися гуглити подробиці для повноти матеріалу.

5) Найстрашніше – це редактура.

Бачення тексту і всього репортажу в пункті 1-5 різне.

Спробувати вмовити редактора…або продати в інше видання.

В іноземній пресі інформацію потрібно розжовувати (вони нічого не знають про ситуацію).

Як завоювати довіру:

  • треба старатися не здатися вище нього (одяг, погляд);
  • знайти людей, яким це цікаво, які допоможуть;
  • дати можливість людині просто розповідати, рано чи пізно з’являться цікаві деталі.