В інтернеті можна собі дозволити більше свободи
Інтернет безмежний, можна розбавити безкінечну кількість фотографій, youtube відео, карта…
В інтернеті можна і треба захоплюватися літературщиною.
- Підготовка (займає 50% часу всього репортажу).
- Дорога » 5%.
- Робота в полі 30%.
- Робота з текстом 10%.
- Редактура » 5%.
1) Знайти «місцевих журналістів» через соцмережі, вони знають більше і можуть розповісти подробиці → познайомити з місцевими активістами → історія.
2) Підняти архіви з преси в інтернеті (є архів «Дзеркало тижня» – забити слова в пошук).
3) Можна зробити декілька фото. Підвести читача до своїх відчуттів. Без зворотного зв’язку репортаж ніякий.
Спілкування з людьми! Може скластися хибна думка наперед (Київ, одяг, погляди, редакція).
Якщо не сподобаються твої погляди – тобі нічого не розкажуть.
Знайти підхід до співрозмовника, не ходити в натовпі з колегами з інших видань.
4) Писати не одразу, а на свіжу голову. Не лінуватися гуглити подробиці для повноти матеріалу.
5) Найстрашніше – це редактура.
Бачення тексту і всього репортажу в пункті 1-5 різне.
Спробувати вмовити редактора…або продати в інше видання.
В іноземній пресі інформацію потрібно розжовувати (вони нічого не знають про ситуацію).
Як завоювати довіру:
- треба старатися не здатися вище нього (одяг, погляд);
- знайти людей, яким це цікаво, які допоможуть;
- дати можливість людині просто розповідати, рано чи пізно з’являться цікаві деталі.